«Для мене зараз одна з цілей – залишитись на світлій стороні»: інтерв’ю з керівником БО БФ "Волонтерський центр "Паляниця" Олександром Бережним

Сьогодні в Україні у кожного громадянина свій власний фронт. У когось він проходить на передовій зі зброєю у руках, хтось донатить на допомогу армії, а є ті, хто кожного дня приймає нові виклики, щоб допомогти забезпечити найнеобхіднішим тих, хто цього потребує. З перших днів повномасштабного вторгнення волонтери з "Благодійного фонду "Волонтерський центр "Паляниця" забезпечують потреби військових та цивільних, допомагаючи пришвидшити перемогу.

Керівник БО БФ "Волонтерський центр "Паляниця" Олександр Бережний в інтерв’ю для "Panoptikon" поділився, як створювалась благодійна організація, як особисто його змінила війна та чому “Паляниця” не співпрацює з місцевою владою.

Ким та як саме була створена "Паляниця"?

Мій товариш Василь Бушаров, відомий запорізький блогер та громадський діяч, за правилом «шести рукостискань» запросив всіх, хто його знає, долучитися і допомогти у виробництві протитанкових їжаків, "бандеросмузі" (коктейлів Молотова, – ред.) та всім іншим. Василь разом із Геннадієм Вовченко, який до війни виробляв садові меблі та дитячі гойдалки, орендували приміщення для цього. Завдяки експертизі Геннадія в металообробці, ми дуже швидко розгорнули роботу і тисячі людей приносили все, що було на той час у запитах військових, територіальної оборони та цивільних.


Я приїхав сюди зі своїм кумом на своєму бусі, ми брали ці їжаки, коктейлі та розвозили їх всюди. За декілька днів кількість людей тут сягала, мабуть, декількох сотень, а за тиждень десь 500-600 осіб. Треба було це якось реорганізувати. Тому знаючи що у мене великий досвід керівної роботи, логістики і фінансів, Василь сказав: «Давай долучайся до штабу і будемо разом тягнути це все». Так і сформувався штаб керівників.

Чому була обрана назва "Паляниця" та кому спало на думку створення логотипа?

Це творчість одного з наших волонтерів. Тут всі з тих днів казали слово "паляниця" і одразу коли у нас виникало питання, як себе ідентифікувати та як називатися, ми одразу сказали – "Паляниця". У нас було багато волонтерів з дуже креативним мисленням. Це ескіз волонтера Дмитра Хомчика, саме його остаточний дизайн було використано.

На кого направлена допомога, які ваші проєкти та напрямки роботи?

До кінця літа 2022 року військовий напрямок був перемішаний з гуманітарним, але ми зрозуміли, що дуже багато іноземних донорів не можуть працювати з організаціями, які мають таку структуру. У кодексах поведінки та в правилах, які вони (іноземні донори, – ред.) мають дотримуватися, гуманітарний напрямок повинен бути відокремлений в іншу організацію. Тому ми створили відокремлений підрозділ "Громадську організацію "Гуманітарний центр "Паляниця", яка опікується цивільним напрямком і співпрацює з міжнародними донорами та грантодавцями, це: гігієна, їжа, психологічна підтримка для цивільних, медикаменти, дитяча їжа, одяг тощо. 90% моєї діяльності присвячено безпосередньо військовому напрямку, 10% – стратегічному плануванню та менеджменту.

Стосовно допомоги військовим – це дуже великий напрямок, але в ньому домінує БПЛА та Школа операторів БПЛА. Є багато приватних ініціатив, де підприємства або фізичні особи приходять та надають гроші на конкретні проєкти, наприклад: закупка автівок до певної бригади або закупка чи ремонт БПЛА.

Яка ситуація із фінансуванням проєктів та що планується у майбутньому?

Це, як ми кажемо, український краудфандинґ, де є ми всі. В мене та у багатьох моїх друзів стоїть на картці автосписання. Людина вона така істота, яка якщо її щось дуже сильно стосується, тоді вона включається. В моєму розумінні — найбільше "тригерить" те, що наближує нашу перемогу. Наприклад, треба було допомогти одному підрозділу, який боронить нашу греблю – цей збір зібрав необхідну суму за декілька днів. А якщо ми кажемо, давайте ми допоможемо родині, яка залишилась без житла і треба відбудувати їм домівку – це, на жаль, дуже довгий процес. Не всі готові допомагати.

У травні після чергового "прильоту" були пошкоджені будинки і ми прийняли рішення допомогти деяким родинам, які втратили житло. Ми кажемо:


Ми другого разу прийшли до них наприкінці липня, тоді вони не дуже очікували, що все це завершиться добре, проте десь під Різдво вони змогли заїхати у дуплекс (будинок-дуплекс — двоквартирний житловий будинок на дві сім'ї з окремими входами, – ред.) на дві родини. Це було реалізовано коштом народного краудфандинґу. Також грошима, матеріалами і роботою допомогли підприємства. Місто допомогло тим, що винесло сміття, за що йому також подяка.

Які проєкти плануються у майбутньому?

На базі першого проєкту відбудови будинку ми вирішили спробувати розробити проєкт, який ми назвали "Містечко Паляниця". Ми домовились із Широківською громадою і вони готові відвести землю під проєкт. Це буде таке маленьке селище, у якому ми збудуємо квадруплекси на чотири родини, тобто загалом домівки на 24 родини. Ми плануємо побудувати не тільки домівки, а й інфраструктуру. Тобто місце, де люди зможуть жити і працювати. Наприклад, теплиці чи ще якесь підприємництво.

Зараз є системна проблема з цим проєктом, бо більшість донорів, у яких є кошти на будівлю, не можуть з нами співпрацювати, тому що Запоріжжя знаходиться у "червоній зоні". Міжнародні донори не надають грошей на будівництво, а лише кошти на відновлення та ремонт.

Чи були небезпечні випадки у роботі волонтерів?

Спочатку у нас було дуже багато напрямків роботи, включаючи евакуацію. Тоді, коли ще можна було їздити до окупованих селищ та міст і допомагати тим українцям, які залишились. Ми возили медикаменти, засоби гігієни та їжу. Допомагали перепаковувати так, щоб ворог не зрозумів, що ми ввозимо, щоб ми не лікували ворога, а лікували своїх. І звісно, все це робилось нашими водіями. На жаль, були ситуації коли наші волонтери потрапляли у полон. Їх відпустили через деякий час, а один з них навіть зміг самотужки втекти.

Але була ситуація коли один з волонтерів загинув. Це ще у той час, коли ми їздили до Маріуполя. Ми співпрацювали з багатьма людьми звідти, допомагали їм автівками, паливом та гуманітарними вантажами для вивезення людей. Всі ці автівки були з GPS-трекерами, щоб ми знали що там і як. Певний час цей трекер ще працював, ми знали що автівка там, але на жаль людина загинула. Він потрапив під обстріл.

Як війна змінила особисто вас?

Для мене зараз одна з цілей – "залишитись на світлій стороні". Бо дуже легко піти за цим гнівом.

До війни я працював фінансовим директором найбільшої мережі ресторанів швидкого харчування суші. Було багато робочих пропозицій: «Слухай, ти нам потрібен. Їдь кудись до Кіпру, в Румунію або ще кудись». Але, зараз "Паляниця" – це моя війна. Те, з чим я, мабуть, як менеджер можу працювати найефективніше, щоб прискорити нашу перемогу.

Хто вас здивував, а хто розчарував за час повномасштабної війни?

У гарному сенсі здивував Президент. Я ніколи не був його прихильником, хоча у мене дуже сильна проукраїнська позиція. Те, як він себе повів і те, як він несе себе для українців і для світу – я його підтримую зараз як ніколи.

У поганому сенсі мене здивувало керівництво регіону. Я не буду обговорювати, крали вони чи не крали. Стосовно цього у мене дуже чітка позиція: навіть засоби масової інформації не можуть спекулювати на цій темі, поки не буде рішення суду. Тож давайте дочекаємось. Зняли зі своїх посад – це також є певною ознакою.


"Паляниця" намагалась ніяким чином не співпрацювати з владою. Це була наша позиція з багатьох причин. Ми відкриті до співпраці, якщо це має ознаки прозорого співробітництва. Коли зрозуміло, що за запитом не має ніяких схем.

На вашу думку, що буде с "Паляницею" після нашої перемоги?

Навіть тоді, коли ми здобудемо воєнну перемогу, треба буде здобути ще багато перемог у громадянському суспільстві. Я так думаю, треба буде багато відбудовувати і для тих, у кого буде бажання продовжувати роботу з відбудови, "Паляниця" буде дуже хорошим майданчиком і підґрунтям для цього. "Паляниця" – це історія надовго.

Що особисто ви першим плануєте зробити одразу після перемоги?

Піду спати. Дуже хочеться виспатися. Десь на тиждень. Виключити всі телефони, радіо, телевізори, ютуб. Зникнути на деякий час з соцмереж. І все. Присвятити час собі, родині та дитині. Чи буду я в "Паляниці" після завершення війни? Я ще не знаю, куди ця дорога приведе.