Анатолій Лютюк. Українській Леонардо да Вінчі в Таллінні

У сутінках середньовічного Таллінна  пройти повз дерев’яні ворота Українського культурного центра легко.  Ані кам’яні стіни, ані черепиця не розкриють наперед, хто і що чекатиме на подвір’я. Зайшовши в Український центр  ви здивуєтесь теплу (можете, звісно, сказати, що завдяки тому, що балтійський вітер губиться на вуличках і не заблукає вглиб дворів), ясності та чистоті. Обізнані люди говорять, що це завдяки натхненнику та керманичу  УКЦ Анатолію Лютюку. Літній чоловік з сивою бородою, без жодної волосинки на маківці, у вбранні цистерціанців та в худі… Приязний, простий, близький і водночас важко усвідомлюваний повністю. З ним потрібно спілкуватися, про нього потрібно подумати… Якби Леонардо да Вінчі жив сьогодні, він був би таким.

Анатолій Лютюк  може зі зла зробити добро. Біль та кров перетворити на мистецтво  та надію. Під його керівництвом Український культурний центр в Таллінні став місцем чарівним: дивує, вражає та захоплює. Тут пропонують не шаровари та борщ, а каліграфію та театр мораліте. Під цим дахом збираються українці, естонці, німці, японці, американці, італійці…

«Я - дід Анатолій», - представляється пан Лютюк гостям. І розповідає про іграшки, про добро, про Центр, про світ, каліграфію, насіння… З цих уривків поступово вимальовується його портрет.