Пам'ятаймо: як гітлерівці знищили Великі Липняги на Полтавщині

78 років тому село Великі Липняги на Полтавщині пережило велику трагедію. Із 19 по 21 вересня 1943-го — гітлерівці спалили живцем 371 жителя. Серед жертв було 125 дітей. Небагатьом місцевим удалося урятуватися і пізніше розповісти про жах, який вони пережили.
За кілька днів після трагедії у Великі Липняги зайшла радянська армія. Замість села солдати побачили згарище. Згадували, що знаходили тіла жителів на вулицях, городах, у льохах, колодязях та за селом.
У 1977-му в селі відкрили Меморіал у пам’ять про жертв трагедії. На стінах монументу виписані їх імена та ініціали місцевих, які загинули у Другій світовій війні.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала у Великих Липнягах та поспілкувалася з іще живими очевидцями розправи, яку людям улаштували фашисти. Дізналася, як населений пункт відновлювався і чим зараз живе село з такою трагічною історією.
Великі Липняги знаходяться за 8 км від селища Семенівка — центру об'єднаної територіальної громади в Миргородському районі. Проживає близько 300 людей. Школи немає. Тож місцеві діти їздять учитися в Семенівку та сусіднє село Байрак. Натомість присутня пошта, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин. Вже рік відсутній староста. Його досі не призначили після торішніх місцевих виборів.
Найбільша будівля в центрі села — місцевий будинок культури. На огородженій території акуратна зелена трава, великі дерева, ігровий та спортивний майданчики. Клуб практично не працює — тут другий рік триває ремонт.

Завідувачка Великолипнягівського сільського клубу Ольга Данченко розповіла про село
— У селі проводимо щороку мітинг-реквієм. 21 вересня — день вшанування пам’яті загиблих у 1943 році, — зустрічає завідувачка клубу, місцева Олена Данченко.
88-річна Галина Федорівна Чигринець показує пожовклі вирізки з газет, в яких йдеться про Великолипнягівську трагедію



Жертв трагедії поховали на сільському цвинтарі.

На цвинтарі за селом поміж хрестів видніється пам’ятник воїнам-визволителям села та меморіал. Саме тут у братській могилі покояться тіла закатованих селян.
Під заголовком «Жертвам німецько-фашистського терору в селі Великі Липняги у вересні 1943 року» на семи металевих плитах відлиті імена. Меморіал виглядає занедбаним: фарба облущилася, бетонна основа поросла лишайником, навколо — непролазні зарості будяків. Видно, що давно ніхто не навідувався до братської могили односельців.
Натомість біля меморіалу в центрі села стоїть висока гранітна фігура жінки, що у скорботі схилила голову. За її спиною напівколом встановлені чорні гранітні плити. На них — імена мешканців села. Народилися в різні дати. Жили різним життям. Та об'єднані лихом: їх життя трагічно скінчилися в один день.
За матеріалами: Gazeta.ua
За кілька днів після трагедії у Великі Липняги зайшла радянська армія. Замість села солдати побачили згарище. Згадували, що знаходили тіла жителів на вулицях, городах, у льохах, колодязях та за селом.
У 1977-му в селі відкрили Меморіал у пам’ять про жертв трагедії. На стінах монументу виписані їх імена та ініціали місцевих, які загинули у Другій світовій війні.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала у Великих Липнягах та поспілкувалася з іще живими очевидцями розправи, яку людям улаштували фашисти. Дізналася, як населений пункт відновлювався і чим зараз живе село з такою трагічною історією.
Великі Липняги знаходяться за 8 км від селища Семенівка — центру об'єднаної територіальної громади в Миргородському районі. Проживає близько 300 людей. Школи немає. Тож місцеві діти їздять учитися в Семенівку та сусіднє село Байрак. Натомість присутня пошта, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин. Вже рік відсутній староста. Його досі не призначили після торішніх місцевих виборів.
Найбільша будівля в центрі села — місцевий будинок культури. На огородженій території акуратна зелена трава, великі дерева, ігровий та спортивний майданчики. Клуб практично не працює — тут другий рік триває ремонт.

Завідувачка Великолипнягівського сільського клубу Ольга Данченко розповіла про село
— У селі проводимо щороку мітинг-реквієм. 21 вересня — день вшанування пам’яті загиблих у 1943 році, — зустрічає завідувачка клубу, місцева Олена Данченко.
88-річна Галина Федорівна Чигринець показує пожовклі вирізки з газет, в яких йдеться про Великолипнягівську трагедію

Молодших дітей від німців ховали в погребі
Вогонь гуде, крик і плач стоїть, корови ревуть, собаки гавкають
Ольгу Дулевич і її сина Віктора, шести років, живими кинули у вогонь


Жертв трагедії поховали на сільському цвинтарі.

На цвинтарі за селом поміж хрестів видніється пам’ятник воїнам-визволителям села та меморіал. Саме тут у братській могилі покояться тіла закатованих селян.
Під заголовком «Жертвам німецько-фашистського терору в селі Великі Липняги у вересні 1943 року» на семи металевих плитах відлиті імена. Меморіал виглядає занедбаним: фарба облущилася, бетонна основа поросла лишайником, навколо — непролазні зарості будяків. Видно, що давно ніхто не навідувався до братської могили односельців.
Натомість біля меморіалу в центрі села стоїть висока гранітна фігура жінки, що у скорботі схилила голову. За її спиною напівколом встановлені чорні гранітні плити. На них — імена мешканців села. Народилися в різні дати. Жили різним життям. Та об'єднані лихом: їх життя трагічно скінчилися в один день.
За матеріалами: Gazeta.ua