Сегодня – праздник Трех святителей
Сегодня, 12 февраля, православные и греко-католики отмечают день памяти трех выдающихся иерархов и учителей Восточной церкви – св. Василия Великого, св. Григория Богослова, св. Иоанна Златоуста. В народе этот праздник называют еще «Трех Святых».
Праздник был установлен во второй половине XI века в Византийской империи. По преданию, в этот период между верными распространились споры за то, кто из трех иерархов, живших в IV веке, привел к большему развитию христианской церкви. Спор остановили сами святители, которые явились во сне епископу города Евхаиты Иоанна, который отличался особой мудростью и скромностью, и заверили, что они «равны перед Богом».
По народным поверьям, с этого дня начинают готовиться к весне. В частности, женщины начинали заготавливать семена для сева, а девушки первый раз пели веснянки – просили поскорее прийти весну.
Среди шедевров украинской архитектуры является ренессансная часовня Трех Святителей во Львове (1578-1591) возле Успенской церкви и уникальный храм Трех Святителей на территории бывшей резиденции митрополитов Буковины и Далмации в Черновцах (1882).
Храм Черновицкого университета
Один из Трёхсвятительских храмов – барокко церковь в с. Лемешах (1755), построенную на средства Натальи Разумовской, который посвятил храм своему покойному мужу Григорию, увековечил в своем стихотворении Лина Костенко.
Трехсвятительская церковь в с. Лемеши, Козелецкого района, Черниговской области.
Історія стоїть біля дороги
та й дивиться, хто їде по соті.
Йде череда, туман взяла на роги.
А он село, що зветься Лемеші.
Десь там жила Наталка Розумиха,
Грицькова жінка, гарна й молода.
Як ще був жив, набралася з ним лиха,
такий він був п’яндига й гуляйда.
Але й козак! Просмолений, як човен.
Жагучо любий до безтями рук.
Як він умер, весь світ, сльозами повен,
в дощах стояв по самий Базавлук!
Вона ж його ні словом не вкорила.
Ходила до могили припадать.
А двох синів, Олексу та Кирила,
в капелу царську мусила віддать.
Коли ж сини доскочили пошани,
приїхала вона у Лемеші.
Мов янголи, співали клирошани
за упокій козацької душі –
в тій церкві, що Наталка спорудила
на тому місці, де Грицьковий гріб.
А двох синів, Олексу та Кирила,
у тій же церкві висповідав піп.
Один був мужем вінчаним цариці,
сподобивсь другий навіть булави.
Вона молилась: – Грицю, чуєш, Грицю!
Хоча б на мить устань та оживи!
Та подивися на свою Наталку,
що за твої одмолені гріхи
яку он долю виспівали змалку
підпаски наші, наші пастухи!
Вони ж гусей тут пасли в конюшині,
вони ж тут руки дряпали в шипшині,
вони ж на цьому вигоні росли.
А ті ж то гуси, гуси-лебедята,
та й узяли підпасків на крилята,
та й у хороми царські занесли!..
Лампадка тьмяно блимала в кіоті,
стояла в церкві дивна тишина.
Блищали скрізь оправи щирозлоті,
і озиралась Лотова жона.
Чекали слуги десь аж біля брами.
Наталія молилась гаряче.
І синя стрічка царської статс-дами
текла, як річка, їй через плече.
Вона молилась: – Встань та подивися,
що я вже стала свахою Петра.
Що грошей в нас тепер хоч подавися,
невістка в мене царського ребра.
Тепер уже й не плачу я ночами.
Невістка гарна, що там говорить.
Вже як вони, хоч тайно, обвінчались,
то це ж таки уже не фаворит.
Буваю на балах і на прийомах,
бо я графиня, а Олекса граф.
Він при дворі, а я уже при ньому,
спокійно хай покоїться твій прах!..
З колін звелась графиня Розумовська,
зашарудів широкий кринолін.
Чи то спіткнулась, чи на плитах ковзько,
чи на дзвіниці хилитнувся дзвін, –
і задвигтіла церква-кам’яниця,
і хрест на церкві також хилитавсь,
і хилиталась паперть і дзвіниця...
Мабуть, Грицько в землі перевертавсь.
(Лина Костенко «Стара церковця в Лемешах»)
По материалам: Сегодня.ua
