Народне волевиявлення — основа демократичного суспільства
Відповідно до статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо, через органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Нині особливого значення набуває реалізація громадянами своїх конституційних прав обирати і бути обраними до органів державної влади й органів місцевого самоврядування. У зв’язку з цим питання забезпечення реалізації установчої влади народу нормами, які мають адміністративно-правовий характер і зміст, набувають вагомого практичного та наукового значення.
Специфіка виборчого та референдного процесів, їх швидкоплинність, використання у цій справі значних фінансових ресурсів держави, кінцева значущість для розвитку суспільства потребують нового осмислення цих процесів та явищ суспільної дійсності.
Про розвиток демократії у країні свідчить не лише рівень збалансованості гілок влади у функціональному плані та завданнях, але й ефективність діяльності окремих з них (виконавчої, судової) під час здійснення народного волевиявлення. Зокрема питання щодо форм, методів і суб’єктного складу адміністративно-правового забезпечення форм народного волевиявлення, адміністративно-правових засобів цієї діяльності виходять на передній план одразу ще на самому початку виборчого та референдумних процесів.
У зв’язку з цим, безумовно, існує потреба в поглибленому науковому дослідженні питань, пов’язаних зі здійсненням адміністративно-правового забезпечення народного волевиявлення, питань, які стосуються адміністративної відповідальності за проступки у цій сфері, а також потреба у виробленні теоретичних і практичних положень щодо вдосконалення діяльності органів, які використовують адміністративно-правові засоби під час виборчого та референдумного процесів.
Конституція України надає пріоритетну роль у регулюванні суспільного розвитку власне безпосередньому волевиявленню громадян, найвищим проявом і однією з основних конституційних форм якого є вибори. Перетворення народовладдя з формального атрибуту держави на реальний політичний суспільно-правовий інститут, яким встановлюється право народу на вільне волевиявлення й забезпечується легітимність, стабільність, поступовість і наступність його влади, надзвичайно актуалізувало проблеми реформування виборчого права й виборчого законодавства України як правової основи формування і функціонування державних органів та органів місцевого самоврядування. Сьогодні українське суспільство остаточно ще не визначилося з типом виборчої системи і поки що не має стабільного виборчого законодавства. За цих умов першочергового значення набувають дослідження в галузі виборчого права. Власне, кожний із законів про вибори на відповідному етапі становлення української державності був визначальним законодавчим актом у правовому регулюванні організації системи народовладдя.
Зазначені питання й аспекти окресленої проблематики свідчать про актуальність питання як з боку теорії, так і з огляду на потребу вдосконалення чинного адміністративного, виборчого та референдумного законодавства й підвищення ефективності його практичного застосування.
Про розвиток демократії у країні свідчить не лише рівень збалансованості гілок влади у функціональному плані та завданнях, але й ефективність діяльності окремих з них (виконавчої, судової) під час здійснення народного волевиявлення. Зокрема питання щодо форм, методів і суб’єктного складу адміністративно-правового забезпечення форм народного волевиявлення, адміністративно-правових засобів цієї діяльності виходять на передній план одразу ще на самому початку виборчого та референдумних процесів.
У зв’язку з цим, безумовно, існує потреба в поглибленому науковому дослідженні питань, пов’язаних зі здійсненням адміністративно-правового забезпечення народного волевиявлення, питань, які стосуються адміністративної відповідальності за проступки у цій сфері, а також потреба у виробленні теоретичних і практичних положень щодо вдосконалення діяльності органів, які використовують адміністративно-правові засоби під час виборчого та референдумного процесів.
Конституція України надає пріоритетну роль у регулюванні суспільного розвитку власне безпосередньому волевиявленню громадян, найвищим проявом і однією з основних конституційних форм якого є вибори. Перетворення народовладдя з формального атрибуту держави на реальний політичний суспільно-правовий інститут, яким встановлюється право народу на вільне волевиявлення й забезпечується легітимність, стабільність, поступовість і наступність його влади, надзвичайно актуалізувало проблеми реформування виборчого права й виборчого законодавства України як правової основи формування і функціонування державних органів та органів місцевого самоврядування. Сьогодні українське суспільство остаточно ще не визначилося з типом виборчої системи і поки що не має стабільного виборчого законодавства. За цих умов першочергового значення набувають дослідження в галузі виборчого права. Власне, кожний із законів про вибори на відповідному етапі становлення української державності був визначальним законодавчим актом у правовому регулюванні організації системи народовладдя.
Зазначені питання й аспекти окресленої проблематики свідчать про актуальність питання як з боку теорії, так і з огляду на потребу вдосконалення чинного адміністративного, виборчого та референдумного законодавства й підвищення ефективності його практичного застосування.
Пєтков Сергій Валерійович - український правознавець. Доктор юридичних наук, професор, лауреат Державної премії України. Спеціаліст в галузі адміністративного права. Працює над розробкою проблем, пов'язаних з адміністративно-правовою реформою в Україні, управлінням в ОВС України, профілактикою злочинності серед неповнолітніх через діяльність молодіжних організацій.
