Ололо на райвідділку

Як відомо, в Запоріжжі підірвано псевдопам’ятник псевдовождеві. Як відомо – невідомо, хто це зробив. З цих двох простих фактів-інгредиєнтів комуністи, міліція, СБУ та влада намішали таке рагу,
яке виявилося неїстівним навіть для звиклих за останній рік і не до таких страв українців. Сподіваюся, ця складна фраза не відбила у вас бажання читати статтю далі. Продовжимо.
Що до власне автора статті, то тут все просто і нескладно. Коли о пів на другу ночі до нього мене у двері подзвонили міліціянти, потенційний Бен Ладен у блакитному халаті і капцях мирно пив чай з лимоном на дивані, гортаючи сторінки якоїсь фентезійної книжки. Майже годину тому він змінив свій соціальний статус із «неодружений» на «заручений» і тепер поруч із колегою по щастю, дівчиною Мариною, планували наступний крок. Втім, привітні люди у синій формі спрямували думки в інше, не дуже приємне русло. За декілька хвилин вони спрямували і самого власника цих думок. На шикарному «джипі» потенційний сталіноборець був доправлений спочатку до Орджонікідзевського райвідділку, потім до вулиці Гагаріна, де у стилі класичних шпигунських фільмів його пересадили у іншу машину, потім... ні, тут варто детальніше.
Саджуся у машину ППС. Презентабельний (сподіваюся) виглад, пальто, краватка, все таке. Діалог з водієм:
Він: Куда везти?
Я: (...)
Він: А ви кто вабщє такой?
Я: Журналіст.
Він: Ви ж по взриву?
Я: Угу.
Він: Значіт, вас к офісу КПУ?
Я: (мерзотно хіхікаючи про себе) Ну, давайте туда, там посмотрім...
Якимись дивними стежками ми під’їхали до офісу КПУ, де водію, вочевидь, розповіли, що мене потрібно було везти не зовсім сюди, і наша казкова карета з мігалками доправила мене до Жовтневого РОВД. По дорозі я встиг попередити всіх, кого можна, і взагалі був у непоганому настрої. Приблизно о пів на третю настрій мені зіпсували.
Щоб не було схоже на те, що я жаліюся, довго на цих вісімнадцяти годинах зупинятися не буду. Телефони, паспорт та інші блага цивілізації в мене відібрали відразу, а коли я заїкнувся про протокол вилучення, на мене подивилися так, ніби я на прийомі у королеви почав тикати в омара виделкою. Фрази «Щас ти в СІЗО паєдєш», «Я же віжу, что ти знаєш» та «Давай рассказивай, шо ти врьош» посідають перші місця у хіт-параді найбільш популярних висловлювань цієї ночі. Водночас мені трохи пощастило, бо четверо хлопців, яких затримали близько півночі на вулиці за підозрілий одяг (згідно із орієнтуванням – зріст 170-180, темні штани, темна куртка, темна шапка) простояли на ногах всю новорічну ніч і значну частину дня, а мені вдалося годинку подрімати. Потім допити, допити, допити – ні їжі, ні води, ні юриста, ні зв’язку з рідними. Останню годину я просто повторював «явсесказавявсесказавявсесказав» ніби матру. Середньостатистичний діалог виглядав так (російською):
- Рассказывай.
- Что?
- Кто взорвал.
- Откуда мне знать?
- Ты же из «Свободы»?
- Да.
- В тюрьму хочешь?
- Нет.
- Так рассказывай!
- Что?!
- Кто взорвал!!! (цикл розпочинається наново)
О восьмій вечора мене відпустили. О десятій ранку я мав знову з’явитися у райвідділку. І (о, диво!) таки з’явився. На цей раз із юристом, чому були не дуже раді міліціонери. Юрист розважався тим, що радісно і бодро тролив практично всіх людей у формі і без, що проходили в радіусі метру від нього. Тепер допит тривав лише п’ять годин і мав якийсь натяк на законність. О третій годині дня другого січня я вийшов із райвідділку із наміром ніколи більше туди не повертатися. Поки спрацьовує. Лише одне зазначу – якщо б у пресі не пройшла новина про моє затримання і «Свобода» не почала в інформаційний тиск – не виключено, що зараз я б писав не цю статтю, а скарги до прокуратури із СІЗО, як той хлопець-пономар, на якого «повісили» підрив церкви і за якого нікому було вступитися...
Юрій Гудименко, заступник Голови Запорізької обласної організації ВО "Свобода" з питань молодіжної політики
Раздел «Колонки» открыт для желающих предметно прокомментировать общегородские и общеукраинские события и проблемы, высказать те или иные пожелания в адрес власти или поделиться свежими идеями. Свои тексты (с подписью и фото) Вы можете прислать на редакционную почту [email protected]
Що до власне автора статті, то тут все просто і нескладно. Коли о пів на другу ночі до нього мене у двері подзвонили міліціянти, потенційний Бен Ладен у блакитному халаті і капцях мирно пив чай з лимоном на дивані, гортаючи сторінки якоїсь фентезійної книжки. Майже годину тому він змінив свій соціальний статус із «неодружений» на «заручений» і тепер поруч із колегою по щастю, дівчиною Мариною, планували наступний крок. Втім, привітні люди у синій формі спрямували думки в інше, не дуже приємне русло. За декілька хвилин вони спрямували і самого власника цих думок. На шикарному «джипі» потенційний сталіноборець був доправлений спочатку до Орджонікідзевського райвідділку, потім до вулиці Гагаріна, де у стилі класичних шпигунських фільмів його пересадили у іншу машину, потім... ні, тут варто детальніше.
Саджуся у машину ППС. Презентабельний (сподіваюся) виглад, пальто, краватка, все таке. Діалог з водієм:
Він: Куда везти?
Я: (...)
Він: А ви кто вабщє такой?
Я: Журналіст.
Він: Ви ж по взриву?
Я: Угу.
Він: Значіт, вас к офісу КПУ?
Я: (мерзотно хіхікаючи про себе) Ну, давайте туда, там посмотрім...
Якимись дивними стежками ми під’їхали до офісу КПУ, де водію, вочевидь, розповіли, що мене потрібно було везти не зовсім сюди, і наша казкова карета з мігалками доправила мене до Жовтневого РОВД. По дорозі я встиг попередити всіх, кого можна, і взагалі був у непоганому настрої. Приблизно о пів на третю настрій мені зіпсували.
Щоб не було схоже на те, що я жаліюся, довго на цих вісімнадцяти годинах зупинятися не буду. Телефони, паспорт та інші блага цивілізації в мене відібрали відразу, а коли я заїкнувся про протокол вилучення, на мене подивилися так, ніби я на прийомі у королеви почав тикати в омара виделкою. Фрази «Щас ти в СІЗО паєдєш», «Я же віжу, что ти знаєш» та «Давай рассказивай, шо ти врьош» посідають перші місця у хіт-параді найбільш популярних висловлювань цієї ночі. Водночас мені трохи пощастило, бо четверо хлопців, яких затримали близько півночі на вулиці за підозрілий одяг (згідно із орієнтуванням – зріст 170-180, темні штани, темна куртка, темна шапка) простояли на ногах всю новорічну ніч і значну частину дня, а мені вдалося годинку подрімати. Потім допити, допити, допити – ні їжі, ні води, ні юриста, ні зв’язку з рідними. Останню годину я просто повторював «явсесказавявсесказавявсесказав» ніби матру. Середньостатистичний діалог виглядав так (російською):
- Рассказывай.
- Что?
- Кто взорвал.
- Откуда мне знать?
- Ты же из «Свободы»?
- Да.
- В тюрьму хочешь?
- Нет.
- Так рассказывай!
- Что?!
- Кто взорвал!!! (цикл розпочинається наново)
О восьмій вечора мене відпустили. О десятій ранку я мав знову з’явитися у райвідділку. І (о, диво!) таки з’явився. На цей раз із юристом, чому були не дуже раді міліціонери. Юрист розважався тим, що радісно і бодро тролив практично всіх людей у формі і без, що проходили в радіусі метру від нього. Тепер допит тривав лише п’ять годин і мав якийсь натяк на законність. О третій годині дня другого січня я вийшов із райвідділку із наміром ніколи більше туди не повертатися. Поки спрацьовує. Лише одне зазначу – якщо б у пресі не пройшла новина про моє затримання і «Свобода» не почала в інформаційний тиск – не виключено, що зараз я б писав не цю статтю, а скарги до прокуратури із СІЗО, як той хлопець-пономар, на якого «повісили» підрив церкви і за якого нікому було вступитися...
Юрій Гудименко, заступник Голови Запорізької обласної організації ВО "Свобода" з питань молодіжної політики
Раздел «Колонки» открыт для желающих предметно прокомментировать общегородские и общеукраинские события и проблемы, высказать те или иные пожелания в адрес власти или поделиться свежими идеями. Свои тексты (с подписью и фото) Вы можете прислать на редакционную почту [email protected]